Осiнь

Задиміли хутори опалим листям,
Кіноварить грішну землю вічний глід,
І простує за своїм Ісусом Хри`стом
Мій відразливий, такий нещасний світ.

Торохтіли тут колеса ще недавно, -
Хліб на поїзд ва;лками дядьки везли,
І ховалася, немов ченці в сутани
Наша правда - совість гола за вугли.

Пізня осінь бігла далі чорним шляхом
Повз озимі килими рясних пшениць,
Аби стати знову, бути сірим прахом
Як і перше, за наказами столиць.

Не змінилося нічого, бо читати –
Мало, або якось вчитися – дурня, -
Мов оспівані в хорах біленькі хати,
Де в печі малесеньке, одне горня.

Меншовартість! Від Грицька йдемо й Килини,
Звідти почали, отож і маєм, ось:
Дрижачі робочі місимо хвилини
Й по-козацькому зажити боїмось.

Хай там що, в огні ніхто із нас не згине,
Є картопля – живемо, авжеж, усі,
І про це також брехлива пісня лине,
Що розумні ми, мов тії карасі.

Та наживку бузувір таки закинув
У садки вишневі тихі, з-під поли,
Бо нічого ми, о ні, щоб він загинув,
Не зробили – спали, так, читай жили!

І періщить дощ горбисті спини й душі,
Мовчазні, закляклі, мов грудневий лан.
Височіють над ставками дикі груші,
А під ними – я, на жаль, іще не пан.

2000-і роки