Старий велосипед

“Старий велосипед”. У голові таки думки

Кудись тече знайома річка,
Повз неї опелі біжать,
Й життя моє неначе стрічка,
Що рветься легко, як нажать.
Угору очі підіймаю:
Там жайворонків балачки,
І хочеться душі до гаю,
Де не паслися ще бички.
Натужено кручу педалі,
Жену старий велосипед, -
Від хати їхати подалі
Чи навпаки – аби вперед?
Існую я чи не існую,
Кого бентежить це і де?
Зимую, літюся, весную,
Чи вже, як осінь, що бреде
По кісточки у чорних водах
І кашляє мов дід старий? –
Не розуміюсь на природах,
Хоч в академії закрий,
Хоч кинь у мене всі науки,
У тім’я файлами товчи! –
Коровам необхідні луки, -
Мовчи на них або кричи.
Лежу в траві. Повзе комашка –
Хазяйка справжня на землі,
Її спостерігає пташка,
Й такі вони усі малі!
А ми – великі, ми – поети:
Пиряємо, б’ємось – життя!
На Сербію летять ракети
І їм немає вороття.
Хтось путній межи нас, а решта –
Дрібно;та, спостерігачі,
Що мріють: правда, правда де ж та
Про дерево і калачі,
Які на гілочках печуться
На відстані всього руки?
Авжеж, і досі десь товчуться
У го;ловах такі думки.
Як краще – бути чи не бути,
Робити діло, чи дарма
Чекати дива, щоб набути
Собі новітнього ярма?
Травневі роздуми. Далеко
Впадає річка десь моя,
Летить до обрію лелека
Понад пісням солов’я.
Смиренні землі і народи,
Бо в мирі тім – єдина суть,
Хоч опелі, а не підводи
Кудись людей везуть, несуть.
Летять літа, мов павутина,
Що вічна, як земне життя,
І символ усього – людина –
І зникнення, і вороття.

2000-і роки