Аномалии

***
Надворі – лютий, а дощі
Ллють, наче ми не вдома,
І вже не знаєш, що душі
Пропонувати: крапки, коми
Вже не працюють, і думки
Тиняються, мов пси безпутні:
Були колись чоловіки,
А нині – переважно трутні.

***
Що він видумує, мій лоб,
Чому не спиться під зірками?
Хазяїн начебто не сноб,
Не плута моркву з огірками.
Завжди мірчук єдиний мав,
Не вихвалявся і не клявся,
А тільки-но угледів мавп,
І засміявся, і… злякався.

***
Грайливий світ! Росте і мре,
Ховає сам себе у землю,
І м'ясо їсть напівсире,
І гатить, де не треба, греблю.
Міняє лад, хоч не спитав
Ні в кого: треба чи не треба –
Щоб кожен брат у нас літав,
То Господа поперли б з неба.

***
Четвертий півень заспівав –
Лічити кури вже забули –
Коли ж ти, люде мій, проспав
І Петербурги, і Кабули?
Схвативсь! А сонце ген уже,
Зійшла роса, косити пізно:
Господь, він землю збереже.
А нас? Хіба що крикне грізно.

***
Останній, п’ятий нині вірш,
Хоч зарікатися не буду:
Живу не краще і не гірш
І можу вирізнить паскуду.
Зима і дощ – це щось таке,
Непевне, ніби хрущ у січні:
В природі все таке легке,
Життя – вони нестерпно вічні.

***
Життя, не варте ти того,
Аби хорти якісь на тебе
Брехали, наче на свого
Отця, а може і на ре;бе.
Собак я істинно люблю,
Хоча між ними є породи,
Що по-живому, без жалю,
Жеруть Ісуса вряди-годи.

***
Свій лоб перехрестив Панько,
Спустивсь додолу на коліна:
У кухлі скисло молоко,
Поки молився, а “мівіна”
Перекипіла на плиті –
Не можна їсти, лиш ковтати –
Змінилися часи, не ті,
Коли хотілося зростати.

***
Шевченка книгу я відкрив
Усе в ній вірно і завзято –
Багато наш Кобзар нарив,
Немов байстрятам чесний тато.
І – користуємося! Та
Додати нічого нам досі:
Тарасе, де твоя мета –
Невже в Аралі, тобто в Косі?

***
Кипить кандьор. Сальце шкварчить,
Сім’я чекає на вечерю.
Старенький батечко мовчить,
Й жона, похожа на тетерю,
Уже не знає, чим клепать
Того, на кого сподівалась
Усе життя: він випивать
Почав, і доля обірвалась.

***
Знов п’ятниця. Суботній зір
Поета вгледів, каже: “Хлопе,
Людина ти чи бузувір,
Ти – Азіє? Чи вже Європа?”
Закінчення – я знаю них,
Як Отче наш, і все ж лукавлю:
Бездумних маю за дурних,
Розумних – я завжди прославлю.

лютий 2004р.