Плацдарм

Дощить. Тече вода на хату,
Сплять дитинчата, ще малі`
Стяглися родичі, щоб тату
Гробо;к поставить. Королі
Із карт бабусиних. Не знаю,
Де інший світ, куди хто йде?
Тебе я, Господе, пізнаю
Тоді, як час отой гряде.
Підламують свої коліна
Тополі чорні, до села,
І осінь тепла і безтинна
Над мертвими не запала!
Не буде полум’я, не вразить
Хлоп’ячі очі падолист.
… Ідуть фарбовані камази
Повз листопадів диво-хист.

***
За нами клубляться отари
Туманів, чорних як мара,
Попереду сивенькі хмари,
Немов убога дітвора.
Легенько вітер бузиною
Бринить. Вузькі думки й піски
Вздовж бе;рега, там, де війною
Проходили чоловіки.
Тут був плацдарм, і юний батько,
Вже без жа;лю і сподівань,
Співав російською про Катьку,
Вдову солдатських поховань.
І я – пілотку надягаю –
Від татка пам'ять, й не кляну
Спасителів, які від чаю
Його погнали на війну.

***
Коли розказують лукаві
Про те, як жити, не сміюсь:
Нехай тепер вони у славі,
Себе, принаймні, не боюсь.
Кури;ть мороз найперший. Стужа.
Не зігріває вже мене:
Замерзла спереду калюжа,
Видіння справжнє і смішне!
А місяць крутить свої справи:
То меншає, то, мов чоло,
Стає – це Богові забави –
Було воно, авжеж було!
Горіло, тліло, тіло мерло,
Тулились душі до води,
Але чим більше наших жерло,
Тим більше нам було сюди!
- До України.

листопад 2004р.