Пливе над полями, кружляє зимова мелодія,
Мене оминає, як воля затятого злодія,
А я пам’ятаю цілунки, усі твої погляди:
У світі моєму лиш ти, може, мила, я проклятий?
***
Де слово знайти, щоб тобі воно, рідная, годило?
Вже губи шепочуть останнє моє “розпогодило”:
Як серце зуміє порушити вперті умовності,
Що боляче ділять царицю й раба не по-Божому повністю?
***
Сідає туман. Відкуріли мої роздоріжжя пилюкою,
І вже не здаються холодною чорною мукою
Роки, пролітаючи днями, нічого не значачи,
Неначе дерева, що люблять, нікого не бачачи.
***
Усе – не моє. Ніби золотом доля не капала,
Груднева негода не снігом – водою заплакала –
Хотів я на світі вродитись п’янкою пшеницею,
Але довелося повстати не хлібом, а крицею.
грудень 2003р.
Мелодiя
© Copyright: Леонид Плыс, 2026
Свидетельство о публикации №126040209436
Свидетельство о публикации №126040209436
Рецензии