Думки хвилясті, наче в океані,
Із ними вітер часу заграє...
Весь світ, не вперше, потонув в омані...
Уявлення паплюжиться моє...
Десь розчинились в просторі всі мрії,
Думки заснули в люлькі сновидінь?
В казковий, може, відлетіли вирій?
І тільки смуток поряд, наче тінь.
Коли ж нарешті світ прийде до тями?
Вже стільки в землю пролилося сліз...
Крізь сон, шепочу, наче марю – мамо...
Бридкий, липучий страх у серце вліз.
Близький й далекий, Всесвіте безкрайній!
Пошли для мене зрозумілий знак.
...Дивлюсь – разом, тварини навіть в зграї...
А ми? Чому в нас щось пішло не так?
Ну от, нарешті, ці думки хвилясті,
Лягли в рядочки й народився вірш...
Один одному зичимо все щастя,
А у думках — аби не стало гірш...
Ми на межі... Ми вже дійшли до краю...
Ти ж бачиш, знищують як людства цвіт!
Величний Всесвіте! Молю, благаю!
Почуй молитви і врятуй наш Світ!
02.04.2026 р.
Величний Всесвiте, врятуй наш Свiт!
© Copyright: Татиана Максимова, 2026
Свидетельство о публикации №126040203751
Свидетельство о публикации №126040203751
Рецензии