На втому степових потилиць
Туман сорочку опустив,
І місяць воском жовтих вилиць
Серпневу нічку освятив.
Стоїть хатина, далі клуня,
У них ночує хтось і щось,
І громовиць легкі відлуння
Планетну хилитають ось,
Крокує час. Куди і звідки,
Не зна ніхто, і я б не знав,
Якби учора до лебідки
На свій ставок не завітав.
А там – о диво! П’ять, маленькі,
За ненькою, руді й смішні
Безбатченки: якісь п’яненькі
Убили татка навесні…
Чомусь надіюсь, що скарає
Господь зажерливих “лисиць”,
А нам прекрасна вічність грає
У спокої людей і птиць.
липень 2003р.
Безсмертя
© Copyright: Леонид Плыс, 2026
Свидетельство о публикации №126040109264
Свидетельство о публикации №126040109264
Рецензии