Генетика

Одинце`м ріс я біля матусі,
Слободо`ю була сторона.
…Дід наш Гриць колупавсь у вусі
Ще з тих пір, як пішла війна.
Він тоді, з десяти піхотинців,
Повернувся один, повезло,
Та розказував, як чужинців
Убивав за своє село.
“Хто ж тебе посилав, дідусю, -
Ми питаємо, – убивать?”
А він кличе бабуню Дусю
Й просить чарочку наливать.
Потім вуса скубе біленькі
Та закусує хміль калачем:
“Хто зна, хлопці, якої неньки,
Кажуть, німець прийшов з мечем.”
“Та стріляв же німець з гармати,
З кулемета, де ж ті мечі?”
Дід Грицько простував до хати,
А на грушу злітали сичі.
Ми сиділи, тремтливі душі,
Дощ кропив батіжки пирію,
Пожовтілі плигали груші
На дитинство, на юність мою.
Спав наш дід, наче той імператор,
Що програв Україні Крим,
І збирала мене в альма-матер
Моя мама, немов у Рим!
Там я мусив себе показати,
Стати паном, авжеж, як ті,
Хто гайдарив на боші й хорвати
І ворота здійняв золоті.
Буде так, щоб розбещений ректор
Не співав: “Хлопче, ти ж бо злидняк”,
Нині в нас не народний вектор –
Нині друзі - Берлін та Ширак!
Що їм скажемо, Наддніпров'ю,
Як Богдан посміхавсь на коні
Та своєю козацькою кров'ю
Ніби й гени залишив мені?

листопад 2003р.