Буряки

Проти сонця, немов маяки,
На городі горять буряки!
Не бере їх ніяка біда -
Лиш по све'клі збігає вода.
Хай мороз дошкуляє вночі,
І кричать про погане сичі -
Посміхається вранці буряк:
“Я від стужі ще дужче набряк!”
Хлібороби, мої бурлаки,
Аж під зиму зберуть буряки,
Закладуть під солому в кагат,
Де до брата притулиться брат -
Й до весни так добудуть вони,
Хоч не всі поприходять “з війни”:
Багатьом укоротять віка -
Є корова - нема буряка!
... Так і друзі мої по землі -
Крупні є бурячата й малі,
Спілі, кручені, з цукром і без,
Але всі долетять до небес!
Хто без толку, бо жив, як мана,
Та для більшості доля ясна:
Стань поживою, мов буряки -
До весілля, так, одинаки
Доживуть, й сваха сивостара
Скаже висадкам: “Нумо, пора”.
Й буде пахнути цвіт буряка,
Мов нектарами зі стільника,
А під осінь насіння чудне'
Дивно й весело, глядь, спозирне
Й до людей: обірвіть, на проспіть,
Вчасно саме, не заздалегідь,
Щоб уникнуть лихої біди,
Як навчали баби та діди....
Гей, фантазіє, годі, гаплик,
Вже й болота не хвалить кулик,
Він і пи'снути зараз ні-ні -
Пропадеш, наче Ганс на війні.

***
Буряки ви мої, буряки,
Хоч лягай поряд з вами в рядки -
Хай читає про нас хлопченя,
Щоб не жити й собі навмання.

Вересень 2001 р.