Квiтень

Зашелестіли над рікою
Сухі торішні комиші,
Й весна тендітною рукою
Мені передає книші
3 кульбабок теплих, ніби сонце -
Бери, поете, май оце
Та йди собі на оболонце,
Росою зимнє вмий лице,
Бо скоро соловей ударить
Об темні стіни лісові,
Де ясен височить і марить,
І щось розказує сoвi.
А та, оката і вухата,
Й не посміхнеться, бо - сова!
Стара вона, сиче'ва мати -
Молодшає лише мишва...
Іде по світу місяць-квітень,
Дарує схилам горицвіт -
Яка до літа звідси відстань,
Якщо зостанеться цей світ?
А коли ні? Хто знає, пане,
Куди життя тебе жбурне!
Отак, відразу про погане,
Як тільки згадую мене.
… Рядки, ви наймиліші діти,
У мріях зрощені мов сон,
Через який комусь летіти
До тих небачених персон,
Котрі не зрадять, не впаплюжать –
Лиш посміх лагідний і все -
Діди й баби очиці мружать -
Їх теж воно кудись несе!
Що бачили старі, що їли,
І чи відомо їм хоча б,
Чому так швидко побіліли
Яєчні золотих кульбаб?

квітень 2002 р.