Менталiтет

Уклін тобі, земна дорого,
Хоч і ведеш мене ти десь, -
Тобі, вселенська недотрого,
Усяк дрібний, якщо не весь.
Пройду і сяду, зупинюся,
Цигарку «Прима» запалю,
Яку у Києві Маруся
Скрутила – я й її люблю.
А як же можна без кохання,
Без вітру, без країни снів? –
Нехай під ноги йде ковбання –
Переступлю, бо я з синів
Мого народу, річки, степу,
Тіток, що рептухи* тягли,
Бо я – від комунізму й непу,
Від козарлюг, котрі; пили
Скажену буряківку й били
Жінок своїх за грязь долонь –
Їм панночки ночами снили
З кучериками біля скронь...
Натомість – праця, сіно й вила,
Соломи, коні та кілки,
Щоб десь цариця, Богу мила,
Царят вбирала у шовки.
Куди ж тепер? Дорога в’ється,
Уже й на «Опелі» лечу,
А все здається і здається,
Що дід я і тому крекчу,
Та все я лаю свою жінку
За кислий борщ і з печі дим –
Це добре, як піду до шинку,
Де кум засів і побратим.
Дарма науки світовії,
Пусте газета і кіно:
Це в них в пошані суть повії,
А в нас – начальство і лайно**.
Це там, у буржуазній ямі,
Доля'ри скачуть, мов цапи,
А наша правда – у стограмі,
І хліб цибулею скріпи.
А п’яному вклонитись любо
І пневі, що стирчить обіч,
І матюкнутися беззубо,
Як татарва на нашу Січ.
Менталітет. Химерне слово –
А що ж воно, братва, таке?
І де ти, наша люба мово,
В якій слівце лунке, м’яке?
Ми – зупинилися. Коняка
Скубе і пирхає. І спить
У бричці дядько – неборака,
Отямиться, і буде мить.
Так це життя? Оце відрада?
І отакий мені привіт?
А що ж нам треба, що ж нам нада?
Невже ума на зламі літ?!
Тече дорога. Поміж пальці
Струмує час, немов пісок,
А ми – такії ж сіроманці –
Не ліс, а так собі, лісок.
І все ж, пробачте, мабуть, досить –
Урветься десь примара-шлях! –
Волошин*** сіножаті косить
Уже у себе на полях.
Приїхали, прийшли, ми вдома,
Геть з печі, гайдо, я тут цар!
Полежу, бо напала втома –
А ти, дружино, м'ясо жар.

* рептух – плетений пристрій із лози тощо, яким носили на
плечах сіно, солому, хмиз і таке ін., здебільшого жінки.
** тут у значенні – перегній, органіка.
*** тут у значенні косар, заготівельник фуражу (застаріле).

січень1997р.