Усе для всiх

Пливе над нами осінь журавлина,
На дальні далі котиться туман –
Де тая мить і де ота хвилина,
Що розділяє справжнє і обман?
Коли ж ту правду витягну благеньку,
Неначе із колодязя відро,
Що ця'мрину цілуючи мов неньку,
Тобі дарує чисте серебро?
Його напийся, втрися рукавами,
Хлюпни на голову підземну прохолодь
І йди собі у світ, з його правами –
Щасти тобі і п’яти не вколоть.
Вже осінь. На городах майже дико –
Товчеться хтось далеко на ріллі
І робить справу звичну, невелику
Серед планети і серед землі.
Чи ж не оце та істина писемна,
Котра; видніється зусю'ди й навмання?
Бо тільки так людина є спасенна,
А решта – і несправжнє, і брехня.
Чого писати? Йди у дні робочі,
Мине; зима, і буде зелен-май,
І біле сонце заяскравить очі –
Живи, радій і горя не займай.
А нині – сум. Й кортить отій людині
Посеред степу крикнути «гай-гай»!
Іди й волай – ти в себе, в Україні –
Зморився бігти – у траву лягай.
Роби що хочеш окрім зла для себе,
Бо вдарить воно боляче людей,
Бо покарає ду'рня творче небо,
Де вистачає праведних ідей.
У словеса'х знайди для себе міру –
Нехай вона й не буде золота –
Твою почують, слухатимуть ліру,
Хай інколи вона проста, не та.
Не кожен з нас про осінь пише вірші,
Не кожен здатний скласти мов пісняр,
Є люди будь-які, бувають гірші,
Але для всіх отой осінній жар,
Що багрянить околиці глибокі,
Де вітерець, хоч через сито сій –
Стань міцно, роздиви'ся на всі боки
І ти побачиш світ, єдино твій.

7 жовтня 1996р.