А дощ холодний вимиває день,
Немов мазок невдалої картини.
А березень принишк, анітелень,
Тепло шукає між гілок шипшини.
Ще небо сіре, як старий сувій,
Де прописи морозу ледь помітні.
Але в землі, у глибині живій,
Готують зброю квіточки тендітні.
Це ще не літо, та уже й не сніг,
День – роздоріжжя, іспит на чекання.
Коли зима, упавши за поріг,
Складає світу пізні покаяння.
Так переходить березень межу,
Між «ще не можна» і жаданим «треба».
І я за ним крізь втому проходжу,
Набравши в жмені клаптик того неба.
Олена Гешко
Березневий дощ
© Copyright: Елена Гешко, 2026
Свидетельство о публикации №126033005694
Свидетельство о публикации №126033005694
Рецензии