не на шматки, а на шмаття
душевно стаємо хронічними тими безхатьками,
котрі лиш радіють тому дню, що є "зараз",
і вже не хватає тих сил на радість, лише хаос.
.Це життя стає ще більше на втому бентежним,
де туга минулого страшно-безмежна,
де хочеться просто все зупинити навколо, передихнути,
аби лиш на мить щастя минулого спокою того відчути.
Свидетельство о публикации №126032906318