Мені кожен подих — як мука,
Як поруч немає тебе,
Німіє і серце, і руки,
І небо, хоча й голубе,
Та в ньому ні сонця, ні хмари —
Лиш пустка та зоряний пил.
Думок нескінченних отари
Сумних, наче птахи без крил.
Здається, забракло вітрилам
Надії моїх кораблів
І вітру, натхнення і сили,
І день наче марно згорів.
Без тебе і мить — ніби вічність,
І смуток панує в душі
Такий нескінченно-незвичний,
Як перші, невдалі вірші:
«Кохаю! Люблю!» — між рядками,
У кожнім рядку ці слова,
Мов сповідь, написана нами,
Допоки любов ця жива.
Мне каждое дыхание...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2026
Свидетельство о публикации №126032905462
Свидетельство о публикации №126032905462
Рецензии