Щоб хотiлося жити

Молодшому синові Андрієві
у день другого повноліття
присвячую, автор


Ми будуємо храми із битого скла,
одягаємо сУкенки із павутини.
Нашим душам критично бракує тепла,
вельми мало лишилось уже від людини.

Ми шануємо шлюб, не подружнє життя,
у яскравих оправах ховаємо пустку.
За модерним фасадом – лише забуття,
а у серці – холодні байдужості згустки.

Нас цікавить весілля, але не любов,
а привабне лице вже замінює розум.
Ми поезію свята звели до промов,
а порядність і честь – до буденної прози.

Занехаяли срібний гладущик душі,
розтоптали тепло і мораль її чисту.
Ми утратили істини справжній рушій
у культурі зневаги обгортки до вмісту.

Але світло сочиться крізь панцир оман,
із-під фальші проб’ється мереживо істин
і напевне прихильнішим стане талан,
як вернЕмо стосунки відверті і чисті.

Повернімось у дім, де панує тепло,
де на першому місці єство, а не одяг,
де мірилом сьогодні і зАвжди було
те, що живить тебе і життя твого потяг.

28.03.2026