Патрiотизм

Усе слова – і партії, і патрії,
Усе умовне – воля і ярмо –
Горить тополя золотою ватрою,
І буде попіл, й те, що ми їмо.
Тоді скажіть, хто заважає бутнощі
Людей, терпля;чих свій космічний вік,
Не створювати іншим певні труднощі,
Щоб мучився на світі чоловік?
Усе це так. Але – ізнову осені
Вбачаємо розпачливу красу,
І що робити, брате, якщо й досі “ні”
Карбує все, що у собі несу?
Безсильно розум опускає важелі,
Напружені енергією знань,
І падає униз на милі й са;жені
Підґрунтя зі старих як світ пізнань.
Й уверх – повзти, брести, долати вітряні
Шляхи, плисти, як вічна риба глось,
І проростати із ікринки, з сімені,
Що випадково якось відбулось!
Навіщо? А на те, мої добродії,
Щоб закохатись в землі і світи,
І в Україну, де піряють злодії
І можуть знов тебе під три чорти!
Але – полю;бимо її, скохаємо –
Не партію, не патрію, а край,
Який навіки здобули і маємо –
Є й інші – то нехай собі, нехай.
А нам із нею, неньковою ласкою,
Яку ні стратити, ні вбити, ні скорить –
Стоїть тополя спеченою паскою
І в синє небо золотом горить.

6 жовтня 1993р.