Посмiшки друзiв

***
Кружляє селезень без пари,
Осіннє жевріє тепло,
На виднокрузі попід хмари
Чиєсь ховається село.
Хто там живе? В добрі, у скруті?
Ніколи не збагнуть мені
Оті, законами закуті,
Селянські долі та пісні,
Блищить вода. Ріка в долині,
Із очерета береги,
І начебто оце віднині
Усі пропали вороги.

***
Біліє паморозь у лузі,
На травах росяні зірки,
І невиразні наче друзі
Стоять собі чагарники.
А далі, ген, поприсідали
Дерева в бідному вбранні,
Що влітку голосно вітали
Людину криками пташні.
Порожня стежка не здригнеться,
Ховаючись під бур’яном,
І світле поле вгору пнеться,
Озимим встелене рядном.

***
Далека степова дорога,
І жовтий вітер з-під коліс –
Комусь потрібна перемога,
Комусь прозорий тихий ліс.
Та всі простують як єдині
Повз роздоріжжя і ставки –
Неспокій – на добро людині,
А втома навіть залюбки.
Нема намиста без мороки,
У друзів – посмішки нові!
І незбагненні наші кроки
По нетолоченій траві.

грудень 1992р.