Коли в душі вовтузиться негода,
Коли, вже, й не складаються віршІ,
Мерщій тікаю з хати, та в горОди,
Де стеляться під ноги спориші.
Сапу у руки.Пріч думки бентежні,
Що серце крають лезою ножа.
Лети, мій сум, у простори безмежні,
Хай не з'їдає світлі дні іржа.
Аж ось сміється сонечко ув очі,
Виблискуючи сяйвом золотим
І промінцем, жартуючи, лоскоче,
Біль випікаючи вогнем своїм святим.
Ось тут, поміж дерев, мої світанки
Співають літа й осінні пісні.
Моїх степів барвисті вишиванки
Квітують долею, немов на полотні.
2008
Моl свiтанки
© Copyright: Валентина Осипенко, 2026
Свидетельство о публикации №126032607950
Свидетельство о публикации №126032607950
Рецензии
Сподобався Ваш вірш, завжди люблю такі роботи — душевні, людяні, прості та зрозумілі кожному читачу. Це мій найулюбленіший тип віршів. Бо є такі автори, які пишуть невідомо про що. Може, я й не зовсім маю рацію, але мені приємно читати роботи, в яких все одразу зрозуміло. Можливо, я ще не доросла до складної поезії, так би мовити, та щось і немає бажання.
Є бажання читати саме такі роботи, як у вас, дякую за творчість!
Соня Арутюнова 29.03.2026 01:46 • Заявить о нарушении
Є бажання читати саме такі роботи, як у вас, дякую за творчість!
Соня Арутюнова 29.03.2026 01:46 • Заявить о нарушении
Благодарю за прочтение и искренность в отклике! Всегда приятно сознавать, что стихи трогают душу читателя. Вам творческого вдохновения и солнышка в душе!
Валентина Осипенко 29.03.2026 10:10 Заявить о нарушении
Валентина Осипенко 29.03.2026 10:10 Заявить о нарушении