Сидит в изголовье затишье... Перевод

СИДИТ В ИЗГОЛОВЬЕ ЗАТИШЬЕ...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Сидит в изголовье затишье,
прядёт мне сеть забытья,
больную память колышет,
как мать – малютку-дитя.
Колышет её, колышет...
А может, затихнет средь грёз
болезнь любви моей бывшей,
обилие горьких слёз.
Уж вечер по подоконью
крадётся, по травам скользя,
кладёт большие ладони
на жёлтые окна-глаза.
Так тихо, печально и скромно
блуждает, обходит мой дом.
А ветер гудит, как валторна,
и тишь – словно мёртвый гром.
А звёзды, догадки навроде,
скрестили свои палаши.
На цыпочках память ходит,
стучится в ворота души.

                26 марта 2026 года


 
Сидить в узголів’ї тиша...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Сидить в узголів’ї тиша,
пряде мені забуття,
і хвору пам'ять колише,
як мати - мале дитя.
Колише її, колише...
А може, й приспить уві сні
кохання моє колишнє,
сльози мої рясні.
Десь вечір попідвіконню
притишує травами крок,
кладе широкі долоні
на жовті очі шибок.
Так боязко, тихо і сумно
блукає під домом моїм.
А вітер стає - ніби сурми,
і тиша - як мертвий грім.
А зорі, несмілі, як здогад,
схрестили тонкі палаші.
І ходить навшпиньках спогад.
І стукає в браму душі.