Не осталось

У меня не осталось твоих ладоней
Как огромные листья, они опали прошлой осенью,
Превратившись в тлен воспоминаний.

Нюдовый всегда становится прахом,
Рано или поздно возвращаясь
К своей первозданной природе.

И разрыв всегда как смерть,
Но начало не всегда возрождение -
Это школа чувствовать душу,

Когда кожа слишком чувствительна
К прикосновениям мира
В лице другого человека.

Когда сердце замирает не для того,
Чтоб почувствовать Бога,
А для более простых вещей:

Запаха волос и зова чужого сердцебиения,
Которое порой заглушает ритм
Собственного серца

***********

У мене не залишилось твоїх долонь,
Як величезне листя, вони опали минулої осені,
Перетворившись на тлін спогадів.

Нюдовість завжди стає попелом,
Рано чи пізно повертаючись
До своєї первісної природи.

І розрив завжди як смерть,
Та початок не завжди є відродженням.
Це школа відчувати душу,

Коли шкіра надто чутлива
Дотикам світу
В обличчі іншої людини.

Коли серце завмирає не для того,
Щоб відчути Бога,
А для простіших речей:

Запаху волосся і поклику чужого серцебиття,
Яке часом приглушує ритм
Власного серця.