Я знаю все, та т льки не себе

За мотивами вірша французького поета Франсуа Війона (народився у Парижі у 1431році)

«Я знаю світ, він старий і сповнений бруду.
 Я знаю птахів, що летять на манок.
 Я знаю, як екю дзвенить у кишені.
 Я знаю як дзвенить заточений меч.
 Я знаю, як співають на ешафоті.
 Я знаю як цілують не люблячи.
 Я знаю тих, хто за і тих, хто проти.
 Я знаю все, але тільки не себе»


Я знаю, як болить від горя серце,
Як завмирає в радості душа,
Як весело блищить дзвінке джерельце,
Як смутком огортає ніч глуха.

Я знаю, як піднятись через силу,
Коли з’їдають розум миті зла,
Коли несу в душі тривоги брилу,
Коли навколо безпросвітна тьма.

Я знаю, що сама собі я  – крила,
Сама собі і доля, і суддя!
Тримати небо над собою звикла,
Сама своє планую майбуття.

Я знаю, як з колін вставати важко,
Я знаю, що таке душевний біль
І часом плачу, як мале дитятко,
Коли на рани сипле доля сіль.

Я знаю про пустелю і оази,
Про всі найкращі в світі почуття,
Пізнала я гірке вино образи
І скуштувала виворот життя.

Я знаю все про смуток розставання,
Про рідне місто знаю і чуже,
Я знаю про талан і безталання,
Я знаю все, та тільки не себе…