Вже в котрий раз мені наснились мертві
Хто родичі, хто друзі – всі живі
Не може їх свідомість моя стерти
Забути стежку, що захована в траві.
Я б запитав у них, навіщо живемо?
Та розумію, що спитати доведеться
У власних не проявлених думок
В безодні неосяжній свого серця.
Не з усіма я мав порозуміння
Та правди їм не завжди я казав
Тепер збираю наодинці те каміння
Іду у снів химерний кінозал.
Один глядач у стрічки однієї
Не можу роздивитись, що було то?
Моє життя в енергії дієвій?
Чи сумнівів нав'язливих болото?
Обличчя ледве бачу в тому русі
І голосів не можу пригадати
Що кажете мені, далекі друзі?
Про що розповідаєш мені, тато?
Нажаль не всі зникають порожнечі
Дощі років наповнюють не все
Тож дух тягар кладе минулого на плечі
Та в невідоме, шкандибаючи, несе.
2026
Вже в котрий раз мен наснились мертв
© Copyright: Тарас Балицкий, 2026
Свидетельство о публикации №126032204576
Свидетельство о публикации №126032204576
Рецензии