Закоханий в небо

Моему другу, Национальному герою Грузии, Зурабу Иараджули посвящается.

Де гори чіпляють за хмари,
І доказів цьому не треба,
Де гонять овець до кошари,
Жив хлопець закоханий в небо.

"Земля наш єдиний будинок,
Повітря - не наша стихія, -
Казав дід, що сів на спочинок, -
"Навіщо тобі така мрія?"

Та мрії не стримають грати,
Бо знав він, з дитинства, що хоче,
З небес падать птахом крилатим,
А крила хай вітер тріпоче.

І марно журилася мати,
Сльозу крадькома витирала,
Казала, що буде чекати,
Щасливої долі бажала.

Як гладяться берег і море,
Овіяні подихом ночі,
За радістю слідує горе,
Чи хочеш цього, чи не хочеш.

Він ледве почав підкоряти,
Простори небесної Трої,
Покликала Джорджія-мати
Віддавши команду "До зброї!"

Пішов, не шукаючи броду,
Згорів, як у небі комета,
Залишився в серці народу,
Та в строчках якогось поэта.

І чарка підніметься третя,
За забраних злою війною,
Хто стежку собі до безсмертя,
Проклав дорогою ціною.