Сумнiвне переконання

Варто бути вдячною розмові, що не склалася.

Попри розчарування від того, що не зрозуміла простого запитання:

“Ти переконана в існуванні надприродного світу?”

Звісно, треба знати лексику: що є природним, а що надприродним.

Природно, що люди не літають.

І надприродно, що вампіри літають. Хоча, якщо кажани це вампіри…

Політ сам по собі не є чимось надприродним. Як і партеногенез.

Я особисто зовсім не переконана в існуванні надприродного світу. І точно сумніваюся у тому, що ведмеді перетворюються на принців. 

Я чула багато версій того, чим є душа чи куди вона відправляється після смерті. 

Але бути переконаною?

До того ж, чи не є сумнів ознакою критичного мислення сучасної людини?

Звісно, я говорю про Мухаммеда чи архангела Джабріїла наче я кожного дня з ними п’ю чай. Так само як вірила у близнюковий зв’язок з майже невідомим чоловіком. Проте я сумніваюся у тому, коли мені говорять про відчуття спорідненості звідти, куди я особисто спорідненості не відчуваю. 

Хтось вірить у те, що рятує світ і кожного дня  присвячує свої справи благу усих сущих. А ближні Спасительки хрестяться:”Хай бог милує от такої павучихи”.