Знов пригадав села яскраву мить

Вже знову день ховається за ліс,
та лиш душа в те вірити не хоче,
що снігом час життя сліди заніс,
солоні сльози знов туманять очі.

Згадав блаженства тихий,ніжний рай
там,де колись жили любов і втіха,
поема про родинний,отчий край,
де ні війни не знали,ані лиха.

Згадав свого гнізда небесну синь,
кущі бузку і запахи фіалки,
заозеро,батьків і той Ірдинь,
куди я їздив з другом на рибалку.

Згадав бабусю,луг і сінокіс,
розсаду,біля Линихи теплицю,
як з Рудиком не раз ходив у ліс,
і пас на нашім на вигоні телицю.

Життя села згадав коротку мить
і насолоди рідкісні моменти,
нажаль воно,мов потяг швидко мчить,
мій вірш-для Білозір'я компліменти.

Згадав,як брухт збирали у селі,
а ще високі снігу кучугури,
духм'яний хліб на батьківськім столі
і став дрібний,що був біля Танцюри.

Де першу цілував свою любов,
що у душі моїй лишила рану,
усі села згадав моменти знов
і віддаю віршем йому пошану.

Життя спливло-його,мов не було,
та знаю спомин стерти неможливо
пришло на думку знов моє село
враз на душі зробилося журливо.

березень 2026
О.Чубеко-Карпусь.