Несу в долоньках крапельку весни,
Таку тендітну, ледь живу, прозору.
Ще сплять сади і бачать білі сни,
І небо мерехтить по видноколу.
Вона тремтить – то іскра, то сльоза,
Відталий біль з-під криги кам’яної.
Ще десь в полях відсиджується зла
Остання стужа свити крижаної.
А я іду. Мовчу, щоб не злякать,
Цей первоцвіт, що визрів у мовчанні.
Слова – як дим, властиво їм зникать,
Лишається лиш чисте сподівання.
Розхлюпаю – і виросте трава,
І стрепенуться стомлені надії.
Бо вірю: в світі правда є жива,
Яка і в люту холоднечу гріє.
Олена Гешко
Несу в долоньках крапельку весни
© Copyright: Елена Гешко, 2026
Свидетельство о публикации №126031609158
Свидетельство о публикации №126031609158
Рецензии