Щось швидко Олександр постарів,
тверджу,коли у люстерко дивлюся,
з'явився навіть іній поміж брів,
хоч старості я зовсім не боюся.
І стала голова,немов туман
зросла чисельність срібла у волоссі
років старечих котиться буран
і літ німих вже чую безголосся.
Затьмарився і блиск моїх очей,
що зблідли і від смутку помарніли,
рахую знов безсоння лік ночей,
роки війни їх ядом отруїли.
Незнаю,де поділася краса?,
зів'яла швидко зовнішність колишня,
як після сонця вранішня роса,
чи облетілий цвіт весною вишні.
Та Слава Богу,що іще живий,
бо різні ситуації бувають,
за шістдесят-вік мудрий,чарівнИй,
і в транспорті вже місце уступають.
Незнаю,де життя подівся гарт?,
я про стрімкий потік років тотожних,
їх старості завждИ чіткий стандарт,
вони заглянуть у хатину кожну.
березень 2026
О,чубенко-Карпусь.
Щось дуже швидко постарц в
© Copyright: Чубенко Саня Карпусь, 2026
Свидетельство о публикации №126031503507
Свидетельство о публикации №126031503507
Рецензии