дорога крiзь очi

 
 
 
крізь мої очі проходить дорога у далечінь
пуста як пустеля за пазухою в бога 
якого вигадали щоб збувалися пророцтва
звідкіль же ця туга як смуга зморшки на обличчі…

крізь дзеркало погляд дорогою у далечінь
і очі прозорі як небо як обрій
у зірки – по сіль шлях тече і тече
чумацького воза та колія в небі

що чорну як хліб ніч навпіл розрізає
за обрій за смугу тамуючи подих
й подив ховаючи за образами
скорботні їх очі наповнені долею

крізь них шлях чумацький за обрій іде
щоб чорного хліба посипати сіллю
з чумацького воза коли ніч піде
крізь отвір криниці до сонця довкола

де тепло де світло де спів наче птах
на чорному небі як чорному хлібі
сузір’я і місяць вроздріб абияк
я йду по дорозі до синього неба

крізь власні зіниці у ту далечінь
щоб пальцями обрію неба торкнутись
і знову піти у колодязну тінь
як риба із ятера в хащі безодні

де зірок не злічиш де кіл кругозір
пустеля безкрайня і втомлені ноги
блукають по донцях зіркових отві̀р
як сіль – по собі залишають дороги

яких небагато у світі шляхів
а скрізь наче вдень світло зіниць безодніх
і кліпають вії скрива далечінь
позаду лишаючи хати убогі





3 марта 2026 года в 23:41