Male muzske divadlo

Male muzske divadlo:

Bylo nebylo – stalo se divo. Jednoho dne Karel zavolal Marcele. Nejiste ji pozval na obed – jako podekovani za odvedenou praci. Znali se uz leta, zertovali spolu po telefonu, ale odvahu ji pozvat nasel az dnes.

Marcele byl Karel sympaticky – pusobil inteligentne, uvazlive a rozvazne, nikoli zmaten;. Zdalo se, ze ma v hlave naprosto srovnano. Myslenky mu neletaly chaoticky sem a tam, jako u tech, kteri bezradne volaji: „Nevim, jak mam nalozit se svym zivotem.“

Marcela mu uz prodala a pronajala nekolik nemovitosti. Tentokrat prikyvala. Kdyz se Karel zeptal, do jake restaurace pujdou, klidne rekla, ze vyber necha na nem.

Zvolil vyhlasenu rodinnou restauraci s domaci kuchyni. Kdyz prisli, byla temer cela rezervovana. Servirka jim oznamila, ze maji stul jen na hodinu – pokud jim to staci, mohou se posadit.

Marcela si objednala bourbon a tatarsky biftek, Karel pivo a cinu s bramborakem. Obed jim prinesli behem deseti minut a behem cekani od ni Karel temer nedokazal odtrhnout oci.

Marcela se s lehkym usmevem zeptala, zda se ma zacit stydet, nebo cervenat pod tizi jeho obdivu. Komplimenty padaly dal, jako by Karel ani nevnimal, co rika – jako by se soustredil jen na jeji krasu.

„Jak vam to slusi… a ta drazdiva cervena…“

Marcela byla na podobne banalni komplimenty zvykl;, a proto temer nereagovala. Jako by je ani neslysela. Odpovidala jen zdvorile na otazky, spise myslenkami jinde – jako by si pral, aby uz obed skoncil.

Jenze Karel byl vytrvaly a po rozlouceni ji neustale volal. Znovu a znovu cekal na odpoved, zda by s nim sla na druhe rande. Navrhl saunu.

Marcela si v duchu povzdechla:

„Ty stary chlipniku… mas chut na nahotu? Premyslis, co se skryva pod oblecenim?“

Nahlas jen klidne odpovedela, ze ma radeji kulturni program, a navrhla divadlo.

Karel ani na chvili nevahal a okamzite souhlasil: „Poslete, co byste rada videla.“

Po nekolika dnech zavolal, ze se mu nedari objednat listky, protoze system po nem vyzaduje pokyny a aplikace, ktere nepouziva. Priznal, ze je „stara konzerva“ a ze nema ani Facebook. Pozadal Marcelu, aby listky koupila ona, a slibil, ze ji penize da v hotovosti pri setkani.

Marcela jen rekla: „Podivam se na to.“

Za chvili mu poslala pokyn k platbe. Do peti minut mely listky v e-mailu.

V den predstaveni mela jeste pracovini schuzku s klienty. Rikala si, ze ma spoustu casu. Stejne se nebude nijak zvlast zdobit. Karlovi necitila velke nadseni.

Je to jen muz, pomyslela si.

Muz, ktery mozna jednou zklame, zrani nebo ztrati duveru – jako uz tady bylo mnohokrat. Nic vyjimecneho. Jen ticha tecka v prib;hu.

Ale dovoli mu hrat jeho male divadlo. Nevi jen, jak dlouho ji to bude bavit.

Cestou na predstaveni se Marcela tise zamyslela. Dnes je osmeho brezna – ani ji Karel nepopral. V duchu uz byl odepsany. Vlastne uz od prvniho rande, kdy prohlasil, ze zeny jsou zlatokopky.

Mozna bych mela koupit kvetiny ja jemu, pomyslela si ironicky.

Pred divadlem stal bez kvetin. Vlastne nic jineho ani necekala. Pantomimicke predstaven; bylo komicke. Smal se cely sal a Marcela se nechala unest lehkou absurditou scen.

Po skonceni se Karel zeptal: „Jak se dostanete domu?“

„Metrem, pujdu na hlavni nadrazi,“

„Doprovodim vas,“ rekl. „Pojedu s vami jednu stanici, stejne jedu opacnym smerem.“

Stal vedle ni jako nekdo, kdo se ponoril do vlastnich rozpaku a hled; slova. Koktal, mumlal nesrozumitelne – kazde slovo vyslovoval s namahou.

Marcela si vzpomnela na jineho muze, sveho byvaleho klienta, kteremu zarizovala nemovitost. I on kdysi mel problemy s reci a nedokazal se ji podivat do oci. Premyslela nad tim, jak prekvapive mohou muzi reagovat na jeji pritomnost.

V tichu se usmala. Vlak zastavil a Karel se rozloucil jemnym polibkem na tvar.

Marcela si pomyslela, jestli Karel pochopil, ze pokracovani nebude.

Dnes spanek, reakci uvidime az zitra, rekla si a sledovala, jak Karel odchazi.

L.S.08.03.2026

----------------------------------------------------------
Мале чоловіче диво:

Було не було – сталося диво. Одного дня Карел зателефонував Марселі. Невпевнено запросив її на обід – як подяку за виконану роботу. Вони знали один одного вже багато років, жартували по телефону, але сміливість запросити її з’явилася лише сьогодні.

Марселі Карел був симпатичний – він виглядав розумним, обачним та розважливим, а не збентеженим. Здавалося, що у нього в голові все абсолютно впорядковано. Думки його не літали хаотично туди-сюди, як у тих, хто безпорадно каже: «Не знаю, що робити зі своїм життям».

Марсела вже продала йому і здала в оренду кілька нерухомостей. Цього разу вона кивнула. Коли Карел запитав, до якого ресторану вони підуть, вона спокійно сказала, що вибір залишає за ним.

Він обрав відомий родинний ресторан з домашньою кухнею. Коли вони прийшли, майже всі столики були заброньовані. Офіціантка повідомила, що стіл вільний лише на годину – якщо цього достатньо, вони можуть сісти.

Марсела замовила бурбон та тартар, Карел – пиво та чіну з дерунами. Oбід принесли протягом десяти хвилин, і під час очікування Карел майже не відводив очей від неї.

Марсела з легким усміхом запитала, чи має почати червоніти під вагою його захоплення. Компліменти лунали далі, ніби Карел зовсім не слухав, що вона каже – ніби він був зосереджений лише на її красі.

«Як вам це пасує… і та дражлива червона…»

Марсела була звикла до подібних банальних компліментів, тож майже не реагувала. Ніби зовсім їх не чула. Відповідала лише ввічливо на запитання, мислячи про інше – ніби хотіла, щоб обід уже закінчився.

Але Карел був наполегливим, і після прощання він постійно дзвонив. Знову і знову чекав на відповідь, чи піде вона з ним на друге побачення. Він запропонував сауну.

Марсела в думках зітхнула:

«Ти старий розбещений… маєш охоту на наготу? Думаєш, що ховається під одягом?»

Вголос вона лише спокійно відповіла, що віддає перевагу культурним заходам, і запропонувала театр.

Карел і на хвилину не вагався і відразу погодився: «Надішліть, що б ви хотіли побачити».

Через кілька днів він подзвонив, що не може замовити квитки, бо система вимагає від нього інструкції та додатки, якими він не користується. Він зізнався, що «стара консерва» і навіть не має Facebook. Попросив Марселу купити квитки, обіцяючи віддати їй гроші готівкою під час зустрічі.

Марсела лише сказала: «Подивлюсь на це».

За кілька хвилин вона надіслала інструкцію для оплати. Через п’ять хвилин квитки були у її електронній пошті.

У день вистави вона мала ще робочу зустріч з клієнтами. Думала, що часу вдосталь. Все одно не збиралася особливо прикрашатися. До Карела вона не відчувала великого захоплення.

Це лише чоловік, подумала вона.

Чоловік, який, можливо, одного разу розчарує, поранить або зрадить довіру – як це вже не раз траплялося. Нічого особливого. Лише тиха крапка в історії.

Але вона дозволить йому грати його маленьке диво. Не знає лише, як довго це їй буде цікаво.

Під час дороги на виставу Марсела тихо замислилася:
Сьогодні восьме березня – і навіть не привітав мене.
В думках він уже був списаний. Насправді, він був списаний ще з першого побачення, коли заявив, що жінки – це золотокопи.

Можливо, я маю купити йому квіти, подумала вона іронічно.

Перед театром він стояв без квітів. Власне, нічого іншого вона і не чекала. Пантомімічне представлення було комічним. Сміявся увесь зал, і Марсела дозволила собі поринути в легку абсурдність сцен.

Після закінчення Карел запитав: «Як ви дістанетеся додому?»

«Метро, піду на головний вокзал».

«Я вас проведу, – сказав. – Поїду з вами одну станцію, я все одно їду в протилежному напрямку».

Він стояв поруч, ніби занурився у власні сумніви і шукав слова. Кокотав, бормотав незрозуміло – кожне слово вимовляв із зусиллям.

Марсела згадала іншого чоловіка, свого колишнього клієнта, якому вона організовувала нерухомість. І він колись мав проблеми з мовленням і не міг дивитися їй у очі. Вона думала про те, як дивно чоловіки іноді реагують на її присутність.

В тиші вона усміхнулася. Потяг зупинився, і Карел попрощався ніжним поцілунком у щоку.

Марсела подумала, чи зрозумів Карел, що продовження не буде.

«Сьогодні сон, відповідь побачимо завтра», – сказала вона, спостерігаючи, як Карел іде.