Пострiл часу

 
 
 
Позив часу й виклик
як на мене на тебе
чекає зневір'я
тихий подив обличчя
голослива пітьма
простір часу безмежний
пелюстки амбіцій 
то одна
то стіна
то війна
і німий погляд долу
скам'янілий мов серце
сонце в очі стоватною свічкою зна
теплий подих весни
прокидаються квіти
на твоєї загубленій шибці вікна
птах комах не клює
лише тукає дзьобом
в скроні простору часу
та потяг пішов
обіцянка самотності на обертанці
танці сумних очей посивілих ток-шоу
кпини спи́ни спини́ їх
занедбана туга
наче сукня натягнута поверх плечей
на мій погляд твій погляд приречена смуга
речень вироку згоди сумлінних очей
простяг зморшки розгледіти
збуджені хвилі
заспокоїти доторком ніжним легким
ким би не був навіяв притул наодинці
мрій думок сподівань полохливих речей
підійди до вікна привітай першу пташку
крила сполохом блимнуть
мов світло у світ
полетить мова серця до тебе як пір'я
начебто сива сутінь обрейдує літ





27 февраля 2026 года в 14:52