За мотивами вірша Бориса Губермана “Прохожий дождь”
І знову я за водною межею,
Дощ невідступний без кінця іде.
Мов перехожий з хитрою душею,
Не озираючись, потоком обдає…
Немов бігун, за потягом несеться,
Невгавно зазирає у вікно,
То стукає, в то немов шкребеться,
Від стукотіння аж трясеться скло!
А на пероні людно… Парасолі
Ховають від сторонніх почуття.
Носильники, до нитки перемоклі,
Нагадують прибульців з майбуття…
А дощ шумить, йому усе байдуже,
Калюжі всюди, все йому дарма!
Ми мокнемо, а він собі жартує
І енергійно рветься до багна.
Дощ-перехожий ходить по калюжах,
Плюскоче й гомонить: вода, вода!
Мені здалося, я пливу у звуках
І торжествую: дощик – це Весна!
Дощ це весна!
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126030506738
Свидетельство о публикации №126030506738
Рецензии