Напевно я – дочка вітрів,
Бо залетіла так далеко,
От тільки так на серці щемко
Від ілюзорних відчуттів.
Літала з листям восени,
Кружляла вранці над полями,
Шукала щастя над морями,
Просила віри і снаги…
Дощем шуміла в ніч глуху,
В бентежних снах неслась додому,
Я забувала про утому,
Не знала проявів страху…
Я повівала залюбки
У хороводі заметілі,
Сніжинки тішила невмілі,
Листала часу сторінки…
Так, я, мабуть, дочка вітрів,
Бо як же можна пояснити
Мої жадання світ змінити
Жагою помислів і слів?..
Дочка вiтрiв
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126030204393
Свидетельство о публикации №126030204393
Рецензии