Коваль i жнець

Згадав дитинство я своє,
- Память міцна дитяча.
Село, безкрайнії поля,
Садочок, ...рай неначе.
Тракторний стан, і ми малі,
Прибігли туди босі.
Там кузня, ...в кузні ковалі,
Звуки дзвінкоголосі...
Молот по наковальні б'є,
Метал дзвенить, - коваль кує.
Вправність в нього добряча.
В окрузі плине з кузні дзвін,
Немов нагадує всім він:
- Жнива, - пора гаряча.
Роботи вистача кругом:
- У полі, в огороді.
Батько пшеницю жне серпом,
Ми помагаємо гуртом,
Байдикувати годі.
Село завжди таким було,
Ростило хліб, - цим і жило.
Тож, - вправні до роботи.
Та десь взялись, на сміх курей,
Серед нормальних в нас людей,
В країні ідіоти.
До праці  навичок нема,
Та то навіщо їм, - дарма.
Волають все ламати.
І наламали стільки дров,
Що мама рідна, будь здоров.
І що кому казати?
Горить країна, - рідний дім,
І гинуть люди в домі цім,
Край вінець - біль скорботи.
Коваль і жнець, - досить терпіть!
Знаряддям праці їх женіть,
Із нашої спільноти!
15.06.2018