безсонний звiр
поглинає
здвоєна воронка наших спогадів.
сто тисяч кішок, сто тисяч чашок із застиглим чаєм, сто тонн
млявих електричних сомів на глибині
серед затонулих ламп, відблисків, кораблів
розмов
і мовчання, сенсу, надсмислу.
чорні діри пам'яті
хочуть усе повернути. як вовчиці відригнути вовченят,
яких з необережності проковтнули.
поділитися захованим світлом темряви.
і думка - оскаженіла однонога балерина -
вкручується в паркет як свердло,
проламує пласти пережитого, перекриття.
це цілий світ.
безсонний звір дихає в скло,
вікно пам'яті, шари із сотень і тисяч прожитих днів,
це перлове дерево, дитя туману,
ти можеш поїлозити пальцем і роздивитися
минуле і майбутнє - це погляд у дуло револьвера.
і з іншого боку так само хтось дивиться в тебе.
і насторожено мовчать гончаки-альбіноси
самотності.
яка - творчість.
полювання серед хижих зірок, квітів і сміття.
ось так - вийти з її потилиці,
зозулею з настінного годинника, відвернутого
циферблатом
не до стіни,
але до безодні. тиші.
почитай мені що-небудь. розкажи.
усе те саме легке дихання,
обважнілі стріли, випущені під дощем.
осінній бруд під ногами,
жінка, крилата під плащем,
застібки на губах і на очах -
металеві іржаві блискавки,
це двері в стіні, овальні, невтілені,
схожі на зародки дельфінів, завжди зліва від плеча.
ти їх не відкриєш ніколи. страх чи навпаки -
воля до життя. це - політ
механічного джмеля
над чашкою охололого чаю,
поки ми спали, коли ми жили.
*доповнення до збірки "По той бік попелу" Дніпро,
"Герда" | 2024 +
Свидетельство о публикации №126022507497