Тихий причал

Серед хаосу думок і безсонних ночей
Я про тебе одну складаю вірші.
Поміж тисяч облич і чужих холодних очей
Ти - єдина, що світиться в тиші душі.
І боляче серцю - ти не зі мною
І важко мені, що я не з тобою.
Я можу злитись і крикнути в небо - та біль, мов тінь, невідступно зі мною.
А ти - мій спокій, мій тихий причал
Мій заборонений із раю - плід.
Серед сотні схожих - розмитих дзеркал
Я лиш твоє серце тримати бажаю.
Я знав і тоді - серед сотні доріг
Серед сотні імен і безликих облич
Що тільки з тобою зробив би я крок
Крізь темінь утрат і у безмовную ніч.
Буває, здається - здатись простіше
Скласти зброю без жодного бою.
Та серце шепоче: тримайся міцніше , і я ще тримаюсь любов’ю одною.
Мости, що єднали, зійшли у глибінь
Розчинились, мов дим, довіра й тепло.
І сонце ховається в літню блакить
І світ без тебе - холоднеє скло.
Ти пішла, мов завія зимова - замела за собою сліди
А я серед тиші шукаю слова , щоб хоч подумки бути з тобою.
Може рядки ці недосконалі , і звучать вони трохи фальшиво…
Та це не просто слова у печалі - то серце моє про тебе озивається щиро.