незламнi

***
туман тече по підборіддях
уцілілих вікон.
тьмяний ідіот осені
сірощокий, з пачкою яскравого листя,
ковтає синицю, кішку.
зім’яту вибухом машину - як порожню пачку сигарет,
поки мама-сонце не бачить.
ковзаємо сирою кленовою алеєю -
еластичним стравоходом дракона, а навколо
перетравлюються у кислоті
жовті кістки в іржавих латах.

романтичність штирями пробила
морду війни.
протитанкові їжаки, обліплені мокрим
яскраво-рудим листям клена.
це виглядає соковито, фотогенічно.
ти знімаєш їх на телефон
із серйозністю полоза,
який унюхав кладку пташиних яєць.

цегляність і гілки.
мертвий дощ влитий в асфальт наче масляний блиск
у м’язисте тіло скорпіона.
свіжість і отрута краси.
шлунковий сік жовтня,
потворні перлини.
рік тому тут осколками
вбило велосипедиста, дівчину в перукарні,
а друга поранило у живіт.
зігнувшись, тягнувся до входу метро.
притримував руками м’язи/кишки,
ніби гарячі пульсуючі квіти.

кішка збита машиною, розчавлена,
відкинута в кущі.
згнила до мулистої шкури: тепер
це розпластаний компас смерті -
ікластою вишкі;реною мордочкою
вказує на *******.

на вулицях немає більше реклами,
крім реклами смерті та патріотизму.
і це наша, тільки наша осінь.
ласкаво нудить від свободи,
від недоварених макаронів з тушонкою і сирої води.
ми вільні як пшениця,
як дерева і птахи під артобстрілами.
і вітер вугром пірнає у спиці -
поламані, золоті.

спогади вибиті шрифтом Брайля
немов сліди шрапнелі на стіні,
на ліхтарі, на кіоску молочному - скрізь
написано одне слово: «смерть».
діра у спині жінки-парамедика розміром з тарілку.
накрила пораненого, врятувала.
у нього зле посічене обличчя -
вітражі
замість випалих  скелець шкіри,
фрагменти плоті кольору хамона.
кожен труп виглядає варіацією попереднього.
Бог ліпив створінь із глини кольору хакі
і тут же їх умертвляв,
розкидав по полях, лісах та посадках.









*доповнення до збірки   "По той бік попелу" Дніпро,
"Герда" | 2024 +