Обіймає ранок тишу
Обіймає ранок тишу
Золотистим промінцем
І жене хмаринку сиву
Разом з тихим вітерцем.
Сонце сходить обережно,
Усміхається землі.
А в моїй душі бентежно,
Я – немовби уві сні…
Сірим маревом струмують
Надокучливі думки,
То хвилюють, то віщують,
То гудуть, немов вітри…
А тим часом день світліє,
Кличе в ауру хмільну,
Сіре небо голубіє
І стрічати йде весну…
Оживає все довкола
У новелі весняній…
Барви змінює природа,
Вабить пахощами мрій…
Обiймае ранок тишу
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126022306052
Свидетельство о публикации №126022306052
Рецензии