Волошкове поле у серпанку.
В небі жайвір мелодію тче.
Вітер пестить лице, вишиванку,
стежка змійкою вільно тече.
Горобини у серці рубіни,
Гамір шибеників горобців,
і малиновий голос дівчини-
неповторна мелодія слів.
Не тутешня, чаруюча ваба,
як політ її танок-хода...
Не набута, природня принада,
їх змінити безсилі літа.
Йду, надію на зустріч плекаю,
на тепло-блиск казкових очей,
і мені, як замерзлому Каю
Герда-доля підставить плече.
Волошкове поле...
© Copyright: Николай Супличенко, 2026
Свидетельство о публикации №126022204394
Свидетельство о публикации №126022204394
Рецензии
