Мені не соромно за себе,
Мені не соромно за мить,
Коли дивлюсь на велич неба,
Його безмежність і блакить…
Я мрію, відчуваю, граю
У гру, що названа — «Життя»,
А ще багато рим вітаю,
Пишу про справжні почуття…
Для когось все не зрозуміло,
Для когось — просто маячня,
Але, не складу зовсім крила,
Злітаю знов — щаслива я…
Пишу вірші, як відчуваю,
Пишу, як дано лиш мені,
У своїм ріднім милім краї,
Що зараз в пеклі та вогні…
Нікому не бажаю долі,
В якій нестримно важко й зле,
Хай будуть добрими розмови
Про все, чим людяність живе…
Про тихі ночі та світанки,
Про працьовитий, щирий люд,
Про справи й милі забаганки,
Якими марять та живуть…
Мені не соромно за себе,
Мені не соромно за мить,
Коли пишу про велич неба,
Його безмежність і блакить…
(Ніка)
Лютий 2025
Менi не соромно за себе
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2026
Свидетельство о публикации №126022109407
Свидетельство о публикации №126022109407
Рецензии