Жила собі Кобза стара, що співала думи й правду.
Прийшов до неї Смартфон блискучий, сяючий, мов сонце.
— Я світ відкриваю, — каже Смартфон, — у мені TikTok і Instagram,
У мені лайки й фільтри, у мені Wi-Fi безкрайній.
Ти ж, Кобзо, стара й непотрібна, хто тебе нині слухає?
А Кобза відповіла тихо:
— Ти даєш забаву, але не даєш душі.
Ти сиплеш лайки, але не сієш правди.
Ти в кайдани береш, а я — волю дарую.
І люди почали слухати Смартфон, бо він блищав і сміявся.
Та коли серце їхнє зголодніло, вони згадали Кобзу.
Бо Смартфон — то марнота, а Кобза — то душа.
Мораль: Смартфон може розважати, але не замінить правди й волі, що живуть у пісні та слові.
Продолжение следует...
http://stihi.ru/2026/02/21/81
13. Басня смартфонного века
© Copyright: Сергей Камелиев, 2026
Свидетельство о публикации №126022100040
Свидетельство о публикации №126022100040
Рецензии