дзеркало

***
старий цвинтар уздовж трамвайної лінії
невисокий паркан - по горло.
з вікна трамвая видно
старі могили,
розтрощені снарядами дерева.
цвинтарний паркан - наче балетний верстат.
примари прозорі
підлітають і беруться лапками за прути,
вчаться тримати поставу, 
витягати ніжку.
свіже передснарядне повітря,
місце, де зустрічаються живі й мертві
надії з неможливим, зниклим назавжди.
ми живемо,
мріємо,
танцюємо. 
підглядаємо у дзеркало смерті
довге й невисоке - по горло,
це друга сигнальна система душі.
ми вчимося життя, а це наші вчителі:
смерть, свобода, чиста совість,
хтось іще.

інші в танцювальних костюмах, 
інші в повних балетних пачках.
хрест-навхрест прути,
сталеві атласні стрічки.
ще вчора вона - апельсинове щастя,
вмочує печивом у гарячий солодкий чай, 
а сьогодні її життя - залізні стружки -
висмоктав магніт.
так просто. 

ці світи тепер замкнені назавжди,
і немає ключів.
залишилися тільки свердловини
великі як силует людини,
як пролом у стіні,
як ворон на плечі.









*доповнення до збірки   "По той бік попелу" Дніпро,
"Герда" | 2024 +