Думы смартфонного века

* * *
Ой, смартфоне мій єдиний,
Друг і ворог водночас,
Ти світишся, мов той місяць,
Але душу глушиш враз.

Вікно в світ широкий, далекий,
Та кайдани — теж твої,
Бо забув я спів лелеків,
Залипнувши у вогні.

Де ж та правда, де та воля,
Що колись я оспівав?
Чи в екрані, чи у полі —
Хто насправді пан, хто раб?

* * *
Сиджу я, браття, край Дніпра,
А в руках — та бляшанка мала.
Не кобза, не книга свята —
А TikTok, що душу глушить.

Там танці, меми, сміх дарма,
І лайки сиплються, як жито.
А я дивлюсь — і вже нема
Ні волі, ні думок, ні світу.

Instagramом світ прикрашений,
Фільтри — мов райські квіти.
А правда? Правда захована,
Бо всі хочуть лиш світитись.

Ой, смартфоне, лукавий друже,
Ти рабів собі куєш.
Я ж колись про волю мріяв —
А тепер скролю, та й гірко сміюсь.

* * *
Смартфон — новітня кобза,
Та грає лиш пусте.
Тиктоком душу морить,
А волі вже не те.


Сатирична епіграма

Смартфон у руках — і рабство нове,
Лайки збираю, а думки — де?
Колись ми боролись за правду й свободу,
Тепер — за підписку, хайп і нагоду.


Лірична епіграма

Світ у екрані — широкий, безкрай,
Та серце сумує за співом пташай.
Бо воля не в мережі, не в словах чужих —
А в полі, у небі, у мріях живих.
(2026)