крадькома

Вже лютий відбігає крадькома,
як злодій, що приречений до кари.
Зайці... А він погнався за двома,
не чуючи - кінчається зима,
і снігом більш не вкриті тротуари.
То й жодного зловити вже ніяк,
а березню мерщій назустріч бігти,
за вітром, котрий швидший за коняк...
І в каву наливаючи коньяк,
глядіти, як зірки летять з орбіти.
Що станеться у березні? Хто зна?..
Коли б любов. Частіше - розставання.
Так холодно, скоріше би весна,
ждемо її, до серця нам вона,
побачити б її, бодай востаннє.
А ні, то ні, ось лютий закульгав,
біжить повільно, ми берем до тями -
останній сніг сідає на рукав,
на вулицях багато чорних гав,
рідота залишилась острівцями
і мляво підсихає тут і там.
От нам би крадькома до моря влітку...
Обидва ми приречені к містам,
беззахисні, як Єва і Адам,
і змій, що притуляться до литки,
тобі шепоче - яблуко зніми,
в Едемі не існують частоколи...
Святкуємо закінчення зими
словами - є що є, такі вже ми,
як жаль, що не зустрінемось ніколи.