Знов сідає вечір на долоні,
Штори закриває сонний день,
Темна нічка бродить у хітоні
Під небесний глас благословень.
Накриває землю сірий морок,
Небо знов запалює зірки,
Щось бурмоче хрипло чорний ворон,
Може, душу спалюють думки…
Від пливких сум’ять вібрують нерви,
Сутінки вселяють тужний сплін,
Думка про життя веде крізь терни,
Крізь холодне марево рутин…
Необачний норов має доля,
Що не зробиш, їй усе не так!
Притаманна їй, на жаль, сваволя,
Самотужки нам готує шлях.
Серце, як скитальник, на чужині,
Розум – у тенетах хвилювань!
Всупереч думкам, жадання волі
Знов приносить хвилю сподівань…
Всупереч думкам
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126021901610
Свидетельство о публикации №126021901610
Рецензии