Як холодно у брані пустоти!
Терзають душу розпачу крижинки.
Лякає майбуття до німоти,
Надія тане, начебто сніжинки.
Втрачається глибинний смисл життя.
Довіритись нестямі неможливо!
В душі щомить сумні передчуття,
Сприймається реальність хворобливо.
Проймає тиша смутком кам’яним,
Переповняє тугою понурість.
Від страху стати назавжди ніким
Слова втрачають сокровенну мудрість.
До глухоти, контузії думок
Доводить щохвилинна нерішучість.
Не вгамувати фатуму струмок!
Реальність ілюструє неминучість…
У бранi пустоти
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126021901601
Свидетельство о публикации №126021901601
Рецензии