Як ти живеш без іскорки вогню
В очах таких бездонних та чарівних?
Я знову й знов тихесенько молюсь,
Щоб доля дарувала тобі міцність…
А ще тепло найрідніших людей,
Бо то вони всі поруч із тобою,
Та стриманість їх, що бере своє
І бавить страх невтомною рукою…
Загоїть рвані рани час життя,
Але він не загоїть рани серця,
Минулому нема вже вороття,
Майбутнє буде тихим та безпечним…
Колись… то буде все одно — колись,
І люди просто видихнуть у тишу,
В ту тишу, що так голосно кричить,
Що світ тепер до спокою все ближче…
(Ніка)
Листопад 2025
Як ти живеш без iскорки вогню
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2026
Свидетельство о публикации №126021808500
Свидетельство о публикации №126021808500
Рецензии