Магнолiя творення

Два береги у долі на краю:
Один — із сталі, досвіду та болю,
а Інший — в дивному і світлому раю,
де ніжність має силу й власну волю.
Нехай застиглість — мов німа межа,
і тисне гніт обов’язку на плечі,
в душі той квітне Магнолія ясна,
як вічний подих молодої втечі...
Вона цвіте, коли навкруг сніги,
п’янким ароматом долає окови.
Без листя, без страху, на всі береги,
як чиста основа живої любови.
Один — тримає свій суворий щит,
щоб іскра непідробна не згасала,
а Інший — зіркою осяє світ,
щоб та Душа у темряві не впала.

________________________________

Вольный перевод:

Два берега судьбы на самом крае:
Один — из стали, боли и дорог,
Другой — в далеком и прекрасном рае,
где нежность вольна, словно ветерок.
Пусть замер мир — незримая граница,
и груз побед на плечи давит вновь,
там в глубине Магнолия лучится,
как вечный зов в обитель юных снов...
Она цветет, когда вокруг морозы,
пьянящим духом рушит плен оков.
Без страха, без листвы, сквозь лед и слезы,
как чистый корень истинных миров.
Один — свой щит суровый держит твердо,
чтоб искра подлинности не ушла.
Другой — звездою светит миру гордо,
чтоб та Душа во тьме не замерла.