Лiна Костенко - Цариця Астинь - перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Цариця Астинь":

            Царица Астинь
            
Царь принимал послов державных.
Их удивил, чем только мог.
Тревожно евнухи дрожали,
приказов ждали. А порог

оберегали алебарды.
В короне отражался свет.
Вокруг рабы, служанки, барды,
одной царицы только нет.

И царь, похвастаться желавший,
владелец титулов шести,
велел с улыбкою тщеславной
царицу Астинь привести.

У всех есть злато, колесницы,
вельмож и слуг придворных рать,
а вот другой такой царицы
нигде по миру не сыскать!

      Евнухи побежали, халатами замахали,
      приказ тот еле пролепетали.

Назад брели, как при подагре.
Один от страха весь дрожит:
— Молчит царица, государь наш.
Стоит царица и молчит!

А царь нахмурил брови черные:
— Я вас, болваны, разгоню!
Скажите ей в изящной форме —
я жду её, свою жену.

       Евнухи бежали, через себя скакали.
       Обратно приплелись, словно на аркане.

Челами о ковёр ударили,
не знают, как тут и начать:
— Молчат царица, государь наш.
Стоят царица и...  молчат!

Царь побледнел: – Я вас в темницу!
Я вас в застенках заморю!
Не смеет даже и царица
противоречить мне, царю!

       Евнухи галопом, евнухи рысью,
       евнухи с криками на царицу:

– Приказ всесильного и мудрого!
Кто здесь посмел промолвить "нет"?!

...Светились плечи перламутрово,
летели брови на тот свет.

Лишь улыбнулись губы бледные:
— Приказ царя не признаю.
Он, через евнухов переданный,
теряет царственность свою!

Эмма Иванова.
11.11.2021г.

================================

           Оригінал:
        Цариця Астинь
        Ліна Костенко

Приймає цар послів державних.
Вже здивував, чим тільки міг.
Драглисто євнухи дрижали,
наказів прагнули. Поріг

охороняли алебарди.
В короні сяяло чоло.
Були раби, служниці, барди,
лише цариці не було.

І цар, доточений пихою,
володар титулів шести,
звелів з усмішкою лихою
царицю Астинь привести.

Бо скрізь є золота сипкого,
лакиз, вельмож, візирів — тьма.
Але цариці — ні у кого
такої іншої нема!

Євнухи дріботіли, халатами тріпотіли,
наказ той ледве пролопотіли.

Назад брели, як при подагрі.
Один від страху аж ячить:
— Мовчить цариця, государю.
Стоїть цариця і мовчить!

Цар настовбурчив брови чорні:
— Я вас, нездари, розжену!
Скажіть у витонченій формі —
я жду її, свою жону.

Євнухи бігли, себе переплигуючи.
Назад приплентали, як на налигачі.

Плішинами об килим вдарили,
не знають, як його й почать:
— Мовчать цариця, государю.
Стоять цариця і... і мовчать!

Цар побілів: — Я вас в темницю!
Я вас у мурах заморю!
Як сміє хтось, хоч би й цариця,
чинити всупереч царю?!

Євнухи підтюпцем, євнухи риссю,
євнухи гримнули на царицю:

— Наказ всесильного і мудрого!
Хто тут посмів наоборіт?!

... Світились плечі перламутрово,
летіли брови на той світ.
Лиш усміхнулись губи крейдяні:
— Велінь царя не визнаю.
Бо, через євнухів передані,
втрачають царственність свою!
----------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5747

© Copyright: Эмма Иванова Избранное, 2021
Свидетельство о публикации №121111103622