Яка пекуча вечора печаль,
що день за обрій знову відлітає,
а у вечірніх сутінках за гаєм
віоли струни журно рве скрипаль…
Вона – як жінка у його руках:
хоча звучить упевнено і гордо,
відлунює таким сумним акордом,
що мимоволі навіває жах…
Зрадливо тілом лине холодок
непевності за завтра, новий ранок.
Його душа – одна суцільна рана
і знов її тривоги рве гудок.
І знову сльози литиме свіча:
не кожному щасливим завтра буде,
не всі узріють новий ранок люди…
Яка пекуча вечора печаль!.
17.02.2026
Вечора печаль
© Copyright: Олександр Мачула, 2026
Свидетельство о публикации №126021709880
Свидетельство о публикации №126021709880
Рецензии
